Місцева терапія

Місцева терапія хронічних захворювань шкіри складається із застосування зовнішніх лікарських засобів, які наносяться на поверхню ураженої ділянки й проникають усередину крізь кератиновий шар завдяки абсорбції, тобто поглинання препарату всім обсягом обробленого місця.

Епідерміс шкіри відіграє роль накопичувача, звідки ліки повільно поширюються в уражені шари та завдають поступового лікувального впливу. Більшість препаратів має різні властивості, які залежать від концентрації, форми випуску та способу використання.

ПЕРЕВАГИ ЦЬОГО МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ

Зовнішнє лікування приносить пацієнтові швидке полегшення, позбавляючи його від запалення та суб’єктивних ознак захворювання, а також скорочує тривалість лікування. Цей метод дуже зручний для хворого, оскільки завдає приємного терапевтичного впливу, полегшуючи перебіг хвороби, і не обмежує його активність ні в соціальній, ні в професіональній сфері, що призводить до поліпшення якості його життя.

Саме тому зовнішнє лікування було й залишається одним з основних напрямів у всьому терапевтичному комплексі.

Цілі місцевої терапії:

  • усунути причини запального процесу (за можливості);
  • придушити симптоми гострої фази (набряки, гіперемія, ексудація) та хронічної форми (інфільтрація, сухість) захворювання, позбавити сверблячки;
  • відновити захисні функції шкірних покривів;
  • запобігти повторному інфікуванню ураженої шкіри бактеріями та вірусними мікробами;
  • реабілітувати пошкоджені ділянки шкірного покриву та відновити його естетичний вигляд.

ПРИ ЯКИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЦЕЙ МЕТОД

Місцеву терапію призначають для лікування хронічних дерматитів і дерматозів. До таких належать: акне, псоріаз, екзема, вітиліго, атопічний дерматит, розацеа та ін.

ТРИВАЛІСТЬ ПРОЦЕДУРИ

Тривалість лікування безпосередньо залежить від тяжкості хвороби, поширеності уражень, стадії захворювання, відповіді на терапію. Тривалість процедур визначається лікарем.