Пухирчатка

Пухирчатка (пемфігус) є важким шкірним захворюванням і належить до бульозних дерматозів. Виникає в результаті порушень функцій імунної системи, та характеризується виникненням пухирів на зовні здоровому шкірному покриві та слизових оболонках (у роті, на стравоході й внутрішніх органах), які швидко поширюються та можуть зливатися.

Розвивається це захворювання в основному в пацієнтів з генетичною схильністю.

Пухирчатка може виникнути внаслідок вживання ліків, у складі яких присутні тіолові групи, в результаті перенесених інфекцій, стресів, інсоляції, від окремих видів харчових продуктів. На появу захворювання можуть вплинути й фізичні фактори.

СИМПТОМИ

Будь-який вид пухирчатки має тривалий хронічний характер і хвилеподібний перебіг, тобто може зникати або загострюватися в певний період часу. За відсутності терапії у пацієнта спостерігається погіршення загального стану, і захворювання може стати причиною смерті. У зоні особливого ризику – малі діти, оскільки їх імунна система тільки починає формуватися, і не може впоратися з хворобою.

Основні ознаки пухирчатки:

  • на слизових оболонках і на шкірі з’являються м’які, але хворобливі пухирці різної величини;
  • відбувається відшарування верхніх шарів шкірного покриву з утворенням тріщин або щілин і хворобливих відкритих ерозивних ран.

ЯК ДІАГНОСТУЄТЬСЯ ЦЕ ЗАХВОРЮВАННЯ

Щоб поставити діагноз пухирчатка, здійснюють такі заходи:

  • зовнішній огляд пацієнта;
  • цитологічне дослідження;
  • аналіз на гістологію, в результаті якого можна виявити наявність підшкірних щілин і пухирів;
  • за необхідності лікар може провести інші методи досліджень.

Якщо у пацієнта спостерігаються ураження слизових, йому необхідно пройти огляд і отримати консультацію у ЛОР лікаря, гінеколога, уролога, окуліста (якщо для цього є відповідні свідчення).

ЛІКУВАННЯ

Терапія пухирчатки складається із застосування системних глюкокортикостероїдів. Їх призначають будь-якому пацієнтові, якщо діагноз підтверджений лікарем-дерматологом. Їх використання життєво необхідне для кожного хворого, тому всі наявні протипоказання стають відносними.